«Боже, дай мені роботу по душі й по силі»
Історія життя Дядька Валерія із Криму
Відомий серед рівнян Дядько Валерій приїхав до Рівного із міста Севастополя, в якому чоловік прожив більше тридцяти років. Народився і зростав Валерій у сім'ї військовослужбовця. Після приходу Росії разом із сім'єю чоловік вирішив покинути Крим. Питання стояло лише в тому – куди саме. Окрім України були варіанти й інших країн: Польща, США й навіть Канада.
Дружина запропонувала переїхати туди, де співпадуть дві речі з трьох: робота, друзі й житло. В цей самий час до Рівного переїхали наші друзі з Криму. Вони постійно нас сюди кликали.
До Рівного переїхали наші друзі з Криму, які фактично мусили тікати з півострова через свою громадянську позицію. Вони постійно нас кликали й вже фактично знайшли для нас житло. Тому ми вирішили їхати сюди. За короткий термін продали усе, що можна було продати, закрили власний бізнес, зібрали речі й поїхали. І вже на під'їзді до Рівного нам зателефонували друзі й сказали про те, що у них для нас погана новина…
Люди, які пропонували житло, дізналися, що ми переселенці й відмовили нам. Моя дружина прямо на пероні розплакалася й каже: "Вчора був будинок, робота… А зараз я ...."
Друзі почали нас заспокоювати, говорити про те, що ми можемо пожити в них до тих пір, поки питання з житлом не буде вирішене. Звісно вибір був невеликий і ми на пропозицію погодилися. Через три дні нам вдалося знайти житло і ми переїхали. Нам дуже пощастило із хазяйкою.
Друзі є, житло є, але фінансові запаси швидко танули й потрібно було шукати роботу.
Я щодня шукав роботу в інтернеті, носив резюме… Я продавець продовольчих товарів. І нічого в мене не виходило. Я став перед іконою і почав просити у Бога про те, щоб дав мені роботу по душі й по силі.
Минуло кілька днів, все почало забуватися, але я не припиняв просити у Бога про допомогу. І за кілька днів я отримав дзвінок із новиною про те, що мене беруть на роботу.
У Рівному ми живемо вже 4,5 роки… Спочатку дуже тащилися від цього міста, від людей…
Тут люди дуже м'які у порівнянні з тими містами, де я раніше жив. Спілкування, поведінка… в цих людях цікаве і нове було для нас все.
Звичайно переїзд на сімейні та родинні стосунки вплинув. Це велике потрясіння для всіх – і для тих з родини, хто переїхав, і для тих, хто залишився. З кимось з сім'ї стосунки стали міцнішими, бо довелося й доводиться долати життєві труднощі, а з кимось стосунки і спілкування геть перервалися. На жаль. Однак я сподіваюся, що Господь все управить, бо "те, що неможливо людині, можливо Богу".
Говоримо про майбутнє України: "За останні роки Україна здійснила великий прорив у багатьох сферах і галузях – зроблено більше, ніж за попередні 20 років. Я дуже сподіваюся, що всі ці досягнення не будуть зруйновані. Головне – не втратити країну."
В сучасній незалежній Україні героями є ті, хто покинув свою сім'ю, дім і пішов воювати… Сам, не по призову.
Дядько Валерій розповів, хто у сім'ї є рушійною силою:
Рішення в сім'ї приймаються "колегіально" – радимося. Як на мене, повага один до одного – це єдиний правильний "рецепт" сімейного щастя. І це доведено практикою: ми з дружиною майже 30 років разом. А ще є у мене один таємний рецепт, який добре описаний в старому анекдоті: " - Тато, а хто в нашій сім'ї голова? - Звісно ж, я! Ем… Тільки мамі про це не кажи…"
Трохи про традиції...
Майже всі сімейні традиції залишилися в Криму, бо вони були пов'язані або з батьками, або з друзями, які залишилися там. Зараз намагаємося бути більше разом, робити щось разом, не втрачати сімейний зв'язок – оце наше сімейне правило. Ходити разом до храму у неділю; на Пасху разом ходити на всеношну Літургію і освячувати паски; їздити з донькою на велосипеді за місто; вдома всім сідати дивиться якийсь фільм… Напевно це й є щастя – радіти простим речам, цінувати те, що у тебе є.
Майже всі сімейні традиції залишилися в Криму, бо вони були пов'язані або з батьками, або з друзями, які залишилися там. Зараз намагаємося бути більше разом, робити щось разом, не втрачати сімейний зв'язок – оце наше сімейне правило. Ходити разом до храму у неділю; на Пасху разом ходити на всеношну Літургію і освячувати паски; їздити з донькою на велосипеді за місто; вдома всім сідати дивиться якийсь фільм… Напевно це й є щастя – радіти простим речам, цінувати те, що у тебе є.
Під час розмови ми дізналися секрет приготування найсмачнішої кави
Господь осміяний не буває. «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля».
Спочатку до Рівного Валерій приїхав із дружиною і меншою донькою. Через рік сюди із чоловіком приїхала й старша донька, яка народила йому онуку. В Криму лишилися батьки Валерія й сестра. Сім'я Дядька Валерія переконана, що до рідної домівки ще повернеться: "Господь осміяний не буває. «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля".
Своїми враженнями про Дядька Валерія поділився з нами й Зураб Кантарія, який взяв кримчанина на роботу в 2015 році:
З Дядьком Валерієм мене познайомив переселенець з Криму Євген Новицький. Євген часто пив у мене каву і в липні 2015 року якось запитав чи не проти я постажувати на роботу свого друга з Севастополя. Я погодився адже як раз шукав працівника, а допомогти переселенцям – то взагалі ідеально.
Я не дуже очікував, що друг Євгена буде віком, як моя мама. Спочатку дуже розчарувався, думав просто витрачаю даремно час, краще зразу відмовити і шукати когось молодшого. Але вже через декілька хвилин особистого спілкування зрозумів, що Дядько Валерій ще дасть фору молодим і перспективним. Валерій дуже швидко вчився. Він дуже хотів вчитися, постійно щось вдосконалював і часто пропонував якісь свіжі нестандартні ідеї.
З Дядьком Валерієм мене познайомив переселенець з Криму Євген Новицький. Євген часто пив у мене каву і в липні 2015 року якось запитав чи не проти я постажувати на роботу свого друга з Севастополя. Я погодився адже як раз шукав працівника, а допомогти переселенцям – то взагалі ідеально.
Я не дуже очікував, що друг Євгена буде віком, як моя мама. Спочатку дуже розчарувався, думав просто витрачаю даремно час, краще зразу відмовити і шукати когось молодшого. Але вже через декілька хвилин особистого спілкування зрозумів, що Дядько Валерій ще дасть фору молодим і перспективним. Валерій дуже швидко вчився. Він дуже хотів вчитися, постійно щось вдосконалював і часто пропонував якісь свіжі нестандартні ідеї.
Я зрозумів, що ми спрацюємось. Він любить працювати, бути серед людей, заводити нові знайомства, має хороше почуття гумору і є природженим продавцем. Розуміє потреби клієнтів, не боїться перепитати чи пояснити. А все тому, що він майже все життя працював на себе. Замість просто найманого працівника, якого треба мотивувати і контролювати, я отримав хорошого партнера, який заставляє мене бути в тонусі.
Позитивна і щира людина. Залишив про місто і каву у Рівному найтепліші враження. Видно, що чоловік любить те, що робить… Або ж робота і люди дуже люблять його.
Костянтин
Був у Рівному проїздом, також мав можливість скуштувати каву у Дядька Валерія
Він завжди заряджає своєю усмішкою і позитивом. Не знаю, як в нього це виходить.
рівнянка Юлія
щодня купує каву у Дядька Валерія й ніколи не бачила його засмученим
Велокава, музика, позитивний настрій і величезна посмішка баристи… Гріх не взяти кави і не підзарядитися трішки позитивом. Дядьку Валерію можна лише подякувати, що він вибрав наше місто.
Олексій
рівнянин
Не знаю чому, але просто хочеться підійти і купити кави. Я не п'ю кавових напоїв, ну хіба дуже рідко… Він дуже щирий чоловік… В нас час це рідкість.
рівнянка Ірина
не вважає себе кавоманкою
Моя особиста релігія не дозволяла мені, будучи в центрі, пройти повз велокави. Це був початок 2016 року. Я підійшла купити кави і не побачила Зураба. Був інший чоловік. По розмові почула, що немісцевий. Ми розговорилися, душевно так. Щирий, завжди усміхнений… зі своєю історією.
На одну мить мені здалося, що про нього мають знати більше людей Ми домовилися про інтерв'ю, яке я так і не змогла опублікувати Однак через два роки я повернулася з тим самим проханням. Історія життя Дядька Валерія зачіпає й мотивує… Пам'ятайте про те, що поруч завжди будуть люди, які зітруть сльози і подарують щиру посмішку. Надихайтеся позитивом і даруйте його оточуючим людям так щиро, як це робить Дядько Валерій.
